Чому підлітки часто невідверті з батьками

   Ваша дитина може бути впевненою, що батьки — її най­кращі друзі, але при цьому мало про що їм розповідати. Вона не любить говорити про власні справи ані вдома, ані в школі. Можливо, це взагалі риса характеру, притаманна всім членам родини, людям, що звикли самостійно вирішу­вати свої проблеми, не жаліючись. Син перестає ділитися з батьками, він довіряється другові: або той помітно впли­ває на нього, користується у нього авторитетом, або із ним легше розмовляти.

   У таких випадках батьки часто починають зловживати своїми правами і роздувати трагедію з кожної таємниці, яку діти їм не довірили. Розгубившись, батьки не відрізняють довіри від відвертості, їм здається: якщо підліток довго приховує таємницю, значить вони назавжди втратили його довіру.

   Якщо діти ніколи не відчували довіри до батьків, зна­чить, тато або мама не зуміли ЇЇ завоювати, і напевне до­рослі одержать поразку нині, коли у підлітків настав час заводити серйозні стосунки. Марно намагатися знову пере­будовувати відносини на основі взаєморозуміння, яке діти вже знайшли в іншому місці. Якщо ж батьки завжди були друзями своїх дітей і все залишилось по-старому, Їм буде зрозуміла потреба підлітків довіритись одне одному.

   Підліток, упевнений у батьківській делікатності, не буде перед ними прикидатися безтурботним, коли засмучений, і вони, не знаючи імен та фактів, усе одно допоможуть йому своєю впевненою, дружньою присутністю.

   У миті безнадійного відчаю, коли наші діти беззахисні перед стражданням, спокійна домашня обстановка, теплі стосунки батьків особливо допоможуть Їм віднайти впевне­ність, зрозуміти, що немає нічого непоправимого. Відвер­тість, потреба розповісти докладно, «як це було», притаман­на дитині, доки вона мала і їй необхідно поділитися своїм занепокоєнням із тим, хто допоможе правильно зрозуміти події. Але не можна претендувати на відвертість підлітка, який вважає за краще розмірковувати самостійно і, напев­не, на самоті переживає свої проблеми як через сором'язли­вість, так і через вікову самовпевненість, упевненість у тому, що здатен розібратися в усьому сам, без допомоги дорослих. Підлітки часто бояться порад батьків, продиктованих життєвим досвідом. Вони не хочуть чути, що муки кохання пройдуть, що на зміну йому прийде забуття і байдужість, адже не бажають, щоб це відбулося.

   Дорослі іноді припускаються жахливої помилки, жар­туючи над емоційним станом дітей. Навіть досить освічені батьки дозволяють глузувати над закоханістю дітей, робити образливі натяки, розмовляти про це в іронічному тоні зі своїми друзями та родичами. Ці, негідні розумної дорослої людини, вчинки не лише підривають довіру дитини до бать­ків, але й назавжди відвертають її від родини і домівки.

Методи батьківського контролю і виховання

   Вчені-психологи визначили чотири основні методи ро­динного виховання дітей: автократичний, авторитетний і в той же час демократичний, ліберальний та хаотичний.

   У чому ж полягають ці методи?

Автократичний — усі рішення, що стосуються дітей, приймають виключно батьки.

Демократичний (авторитетний) — рішення приймають­ся батьками разом із дітьми.

Ліберальний — при прийнятті рішення останнє слово, як правило, залишається за підлітком.

Хаотичний — застосовуються усі попередні методи в за­лежності від конкретної ситуації.

   Найкращим для взаєморозуміння між батьками і під­літками є демократичний (авторитетний) метод виховання. Його можна вважати так званою «золотою серединою» між двома крайностями — авторитарним та ліберальним стиля­ми. Цей стиль у найбільшій мірі сприяє формуванню у ди­тини самостійності, активності, ініціативи і соціальної від­повідальності. Поведінка підлітка спрямовується у цьому випадку послідовно і разом із цим раціонально і вільно:

—  батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і за­охочують підлітка до їх обговорення;

—  батьківська влада застосовується лише у випадку не­обхідності;

—  батьки цінують в дитині як слухняність, так і неза­лежність;

—  батьки встановлюють правила і наполягають на їх­ньому дотриманні, але не вважають себе за непогрі­шимих осіб;

—  батьки прислухаються до думки дитини, але не ді­ють лише за її бажанням.

Демократичний стиль виховання найбільш позитивно впливає на підлітків. Батьки в таких родинах користують­ся владою, але виявляють своє піклування і дають добрі поради. Звичайною мірою дисциплінарного впливу є розмо­ва з підлітком. У результаті в родині встановлюється атмо­сфера довіри, поваги і тепла. У дітей виховується самостій­ність, здатність у будь-якій ситуації приймати правильне рішення, товариськість і комунікабельність у відношенні

з оточуючими.

Якими ж хочуть бачити підлітки своїх батьків? Як свід­чать результати опитувань, проведених у різних країнах, підлітки мріють про таких батьків, які:

—   цікавляться ними й готові допомогти, якщо потрібно;

—   вислухають і стараються зрозуміти;

—   дають відчути, що вони люблять своїх дітей;

—   висловлюють своє схвалення;

—   приймають підлітка таким, який він є — з усіма не­доліками і помилками;

—   довіряють дитині і вірять у її можливості;

—   ставляться до підлітка як до дорослої людини;

—   веселі, завжди у доброму гуморі, уміють створити те­плу атмосферу вдома і подають гарний приклад.